«Членство у профспілці має бути не формальним, а усвідомленим, тоді варто чекати на дієвий результат»
Фармацевтична галузь в Україні переживає період глибоких трансформацій: інтеграція до європейського ринку, гармонізація стандартів, посилення вимог. Крім того, існує низка проблем, з якими стикаються працівники галузі – недостатній соціальний захист, обмежені можливості впливати на рішення роботодавців. Саме тут на перший план виходить роль профспілок. Про те, чи здатні вони захистити працівників галузі, в чому можуть їм допомогти й що залежить від самих працівників – розповів голова Профспілки працівників охорони здоров’я України Сергій КУБАНСЬКИЙ.
Як на сьогодні виглядає організація профспілок фармацевтів в Україні – це розрізнені осередки чи єдина організація?
В Україні існує Профспілка працівників охорони здоровʼя України, яка об’єднує медичних, фармацевтичних та інших працівників галузі. На разі до нас, як і раніше, входять працівники комунальних закладів фармації, які наразі ще залишилися в державі, і війна показала, наскільки це доцільно (коли в перші дні війни приватні й мережеві аптеки закривалися, комунальні працювали, забезпечували населення ліками). Окрім того, в профспілку входять фармацевти лікарень, а також працівники окремих фармзаводів, хоча іноді вони належать і до профспілки працівників хімічної промисловості.
Працівники великих приватних аптечних мереж в Україні, як правило, не входять до профспілок. Часто через нерозуміння або заборони. На мою думку, в такому членстві не зацікавлені власники-роботодавці, в розумінні яких профспілка асоціюється з «качанням прав» з боку працівників, що не на користь їх прибуткам. Бо профспілка – це інструмент, який допоможе справедливо перерозподілити спільно зароблені блага компанії або підприємства. Зрозуміло, що власнику це не потрібно.
Сьогодні фармацевти скаржаться й на низькі зарплати, й на примус виконувати невластиві для них обов’язки чи порушення графіка роботи під тиском. Хоча, здавалося б, все давно врегульовано трудовим кодексом.
Але відстояти його виконання можна тільки колективно, як і домогтися поліпшення умов праці. Натомість профспілка і є тією організацією, яка укладає колективний договір, котрий затверджує ці нюанси. Профспілка – це не хтось третій між працівниками і роботодавцем. Це і є ті самі працівники, але вони обʼєднані, можуть діяти злагоджено, тож і вирішувати свої проблеми.
Є ще історія зі створенням окремих невеликих профспілок, які називають себе або незалежними, або від когось вільними.
Чинне законодавство дозволяє створювати профспілкову організацію хоч з п’яти осіб, але вона не може займатися колективно-договірною роботою, розглядати питання галузевих угод тощо. У світі є так звані жовті профспілки – це створені або контрольовані роботодавцями організації, які діють у співпраці з власниками, а не в інтересах працівників. Якщо це великі підприємства, то таких організацій може бути хоч десять, хоч більше, це вигідно роботодавцю, бо у разі колективних переговорів, всі вони мають право делегувати своїх представників пропорційно. І таким чином вони «розмивають» голоси єдиної профспілки, яка відстоювала б загальні інтереси спілчан багатьма голосами. Тобто кількість новостворених організацій може бути чисельною, але це не говорить про їх ефективність. Бо сила профспілки – в об’єднанні, вона має бути глобальною.
А, по-друге, вона має бути репрезентативна визнана уповноваженим органом, зокрема, Національною службою посередництва і примирення. Це якраз рівень галузевих профспілок, і місцевих, і всеукраїнських. Тобто, вони мають підтвердити, що дійсно обʼєднують найбільшу кількість працівників галузі, відповідно, в першу чергу мають право проводити переговори з органами влади, роботодавцями. Це головне, решта – маніпуляції.
Що ви як авторитетний профспілковий лідер порадили б працівникам аптек, які скаржаться на порушення їхніх трудових прав і проблеми соціального захисту?
Головна порада: об’єднуйтеся, зокрема, в профспілковому русі! Якщо люди не хочуть разом відстоювати свої права, то за них це ніхто не зробить. Подобається це чи не подобається власнику приватної мережі, заборонити цього він не може Просто перестаньте боятися. Або тоді доведеться терпіти й не скаржитися.
Ваше враження, у кого більше проблем, які доводиться вирішувати силами профспілки – у медиків чи у фармацевтів?
Якщо ми говоримо про проблеми, пов’язані з реформами, трансформацією галузі чи окремих підприємств, то таких питань на разі більше у медичних працівників. У фарми цей процес уже відбувся. Однак є багато спільних викликів. Наприклад, питання безпеки праці – на жаль, трапляються непоодинокі випадки нападів як на медиків, так і на фармацевтів з боку неадекватних пацієнтів, які, наприклад, хочуть отримати сильнодійні ліки без рецепта і застосовують для цього силу. Ми не раз просили парламентарів унормувати це питання, і навіть є напрацьовані відповідні ініціативи на їх захист для законодавчого затвердження. Однак, з різних обставин парламент їх досі не прийняв.
Також сьогодні актуалізувалося питання БПР для фармацевтів. І виникає багато питань щодо різних аспектів організації й проходження БПР, особливо коли це потребує додаткових витрат коштів самих працівників.
Профспілка надає свої зауваження до багатьох проєктів нормативних актів, однак часто органи влади розглядають їх формально або й не беруть до уваги взагалі. Правового швидкого механізму протидії цьому по суті не існує. На жаль, в умовах війни профспілки також обмежені в правах, наприклад, не можуть вивести спілчан на акцію протесту. Тож ми обрали іншу форму впливу — допомогти спілчанам долати нові виклики. Ми єдина в Україні профспілка у сфері охорони здоров’я, яка створила власний центр БПР і є провайдером. Вже цьогоріч ми провели шість заходів, які охопили майже тисячу учасників (не враховуючи великий медсестринський конгрес). Часто в самих закладах, коли учасникам не треба далеко ходити. Присутні на заходах (переважно офлайн) отримали необхідні їм знання, оскільки напередодні ми завжди робимо опитування, яка нова інформація потрібна слухачам для їх роботи.
Зосереджуємося на професійному розвитку, навчаємо поводженню з медичними відходами, з небезпечними речовинами, формувати «групи рівних» тощо. Також здійснюємо правоосвітню роботу, організовуємо заняття про захист прав, щоб працівники знали про свої можливості як членів профспілки.
Тобто отримуючи безоплатно корисні знання, люди ще й набирають бали БПР. Перелік заходів доступний на нашому сайті, частина з них передбачає участь фармацевтів.
Війна дійсно обмежує «протестні можливості» профспілок. Однак і в мирні часи часто лунали голоси про те, що в Україні профспілки не вдаються до рішучих заходів, мовляв, за кордоном там це реальна сила, страйки й протести бурхливі!
Мабуть, що здалеку бачиш, то здається привабливішим. Візьмімо для прикладу нещодавню бурхливу реакцію профспілок Франції на намір влади підвищувати пенсійний вік для жінок. Це спричинило потужні страйки. Взагалі, у Франції, мабуть, одні з найрадикальніших профспілок Європи, але не в кожній європейській країні вони такі. Багато з них сповідують заходи соціального діалогу і єдине, що можуть вийти на вулицю з плакатами. Натомість у Франції профспілкові страйки можуть супроводжуватися биттям вітрин, спалюванням автомобілів на вулицях міст тощо. До речі, там внесками спілчан наповняються й фонди профспілок, які потім відшкодовують вартість заподіяної під час акцій шкоди. Але повертаючись до згаданого прикладу важливо зрозуміти, яким був результат. Так от профспілки не досягли своєї цілі навіть після такої масової акції з битими вітринами й спаленими авто. І ще що важливо — після цього не виникло розчарування й відтоку членства в профспілках.
Для порівняння – інша історія – про підвищення соціально-економічного статусу медичних працівників в Україні. Наша галузева профспілка довго, багато й наполегливо зверталася до всіх гілок влади з вимогою вирішити це питання, безперервно обґрунтовуючи і надаючи конкретні пропозиції, аж доки у 2021 році нас таки почули – було встановлено окремий базовий рівень оплати праці для медиків, на чому ми й наполягали. Цього не було і досі немає в жодній іншій галузі. Після прийняття низки рішень зарплати медикам було збільшено. Без биття вітрин. Але парадокс – одразу почався відтік членів профспілки! Бо зі збільшенням зарплат… відсоток профспілкового внеску збільшився. То це про стиль виборювання прав чи все-таки про рівень свідомості? Тобто якщо ти член профспілки й чекаєш, що за тебе хтось щось зробить, то нічого не буде. Якщо ти член профспілки й не розумієш причинно-наслідкових звʼязків, то теж нічого не вийде.
Чомусь декому легше навісти ярлики, аніж подивитися правді в очі. Наприклад назвати українські профспілки «школою комунізму» чи «пережитком чогось». Але чомусь у Європейській конфедерації профспілок так не вважають, бо у 2021 році включили до свого складу Федерацію профспілок України. Також нас прийняли до складу Міжнародної конфедерації профспілок. Тобто на величезному форумі в Берліні, де були представники Єврокомісії, Європарламенту, визнали наші форми та принципи роботи, бо вони такі, як і в багатьох європейських країнах. Тобто, коли Україна як держава сьогодні лише йде шляхом євроінтеграції, виконує певні домашні завдання, які їй ставлять, то наші профспілки вже з цим упоралися й перебувають у складі відповідних європейських інституцій. Нас визнають.
Інший приклад – профспілки зібрали для колективу НДСЛ «Охматдит» після ракетного обстрілу понад 4 мільйони гривень, які стали ресурсом для забезпечення тривалого лікування і реабілітації для багатьох постраждалих працівників. Але про такі речі чомусь ніхто особливо не хоче говорити. Бо вигідно сепарувати профспілку від людей. Якщо сила – в об’єднанні, то ослабити означає роз’єднати. Або запропонувати: давайте замість соціального діалогу будемо розвивати громадський діалог. Але знову ж таки громадські організації можна створити з кількох осіб, і радитись з ними для галочки. Чому тоді не «посувають» на задній план профспілки в країнах ЄС? Там теж процвітає «школа комунізму»? Все це маніпуляції, розраховані на людей, які не вдаються в деталі. Тому потрібно мислити критично і членство в профспілці має бути не формальним, а усвідомленим. Тому що результати мітингу, на який можна зібрати хіба що 100 осіб, інший, аніж коли відгукуються десятки тисяч. Для відстоювання прав на рівні одного підприємства також потрібне об’єднання критичної більшості колективу – 70% всіх працівників. Якщо вони скажуть роботодавцю «ні», інакше робота зупиниться, у нього не буде іншого виходу як поступитися, домовлятись, шукати компроміси, навіть коштом свого прибутку.