Новини

06 травня 2022 року Президентом України підписано Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану». Які зміни, відповідно до нового Закону, чекають на сферу зайнятості в цілому? Щодо набуття статусу безробітного Статус безробітного надається громадянам з першого дня реєстрації за їх особистою заявою без вимог до наявності підходящої роботи.  Щодо внутрішньо переміщених осіб На час дії воєнного стану внутрішньо переміщеним особам надаватиметься статус безробітного без застосування звичайних вимог. Крім цього,  зможуть зареєструватися  внутрішньо переміщені особи, які не розірвали трудові відносини. Припинити трудовий договір  вони можуть в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості заяву на ім'я роботодавця. Зі свого боку центр зайнятості має повідомити про це роботодавця, Пенсійний фонд та територіальний орган Державної податкової служби (будь-яким засобом комунікації). Зауважимо, що датою звільнення вважатиметься наступний день після подання такої заяви.  Щодо допомоги по безробіттю Нарахування виплат допомоги по безробіттю може здійснюватися без особистого відвідування клієнтом центру зайнятості, якщо він не рідше ніж раз на 30 календарних днів підтверджуватиме намір перебувати в статусі (будь-якими засобами комунікації, зокрема електронними).  Максимальний розмір допомоги по безробіттю не може перевищувати розміру 1,5 мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, тобто - 9750  гривень. Виплата допомоги припиняється в разі, якщо безробітний понад 30 днів перебуває за кордоном. Розмір допомоги для  внутрішньо переміщених осіб встановлюється на підставі відомостей, наявних в державних реєстрах,  а також податкової звітності за останній звітний період -  IV квартал 2021 року або річної звітності за 2021 рік. Щодо дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства Відтепер роботодавець може подати заяву на отримання чи продовження дії дозволу на застосування праці іноземців чи осіб без громадянства будь-яким засобом комунікації.  Видача та продовження дозволів для громадян рф, Білорусі (за необхідності - інших держав) здійснюється за погодженням з регіональними органами Служби безпеки України. Окремо в Законі прописано особливості отримання допомоги по частковому безробіттю на період воєнного часу та започаткування власної справи за сприяння служби зайнятості. 

Рівно 50 років тому, в останні дні травня далекого 1972 року, на виконання постанови  Ради Міністрів УРСР № 243, було видано довгоочікуваний наказ МОЗ за №330 «Про організацію Київського науково-дослідного інституту клінічної і експериментальної хірургії МОЗ УРСР». Сьогодні у Національного інститута хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України День народження. Перші 50 років інтенсивної, щоденної роботи в ім’я Людини та Батьківщини. Час швидко плине. Змінювались назва установи її директори та співробітники. Але незмінним залишається його ім’я, ім’я його засновника та першого керівника, Вчителя та Наставника  – академіка Олександра Олексійовича  Шалімова. За  свою 50-річну історію в стінах Інституту було надано хірургічну високоспеціалізовану медичну допомогу більш ніж 0,5 млн осіб, а проконсультовано - понад 3,5 млн пацієнтів. Саме в стінах Інституту зародилася вітчизняна трансплантологія: перша трансплантація серця, печінки, підшлункової залози, трансплантації нирки у дітей та підлітків були виконані саме тут. Вітчизняна реконструктивна хірургія шлунково-кишкового тракту, судинна хірургія, хірургія печінки та підшлункової залози, ендоваскулярна хірургія, мікрохірургія та пластична хірургія також беруть коріння саме в Інституті хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України. За ці роки Інститут став кузнею хірургічних кадрів і не лише вітчизняних. Тисячі хірургів, які працюють на різних континентах, вважають Інститут  своєю хірургічної Аlma mater. Війна внесла свої корективи в наші плани і не лише робочі, а й щодо святкування нашого першого 50–річчя. Але ми їх не відміняємо, а лише переносимо на мирний час, який наближаємо разом зі всією Україною. Так, 3 червня 2022 року Президент України Володимир Зеленський відвідав ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова» й привітав його працівників із 50-річчям закладу. Володимир Зеленський оглянув приміщення відділення ендоскопічної хірургії та реанімації й ознайомився з методикою проведення трансплантації та лікування політравм. Президент висловив подяку лікарям за їхню щоденну працю та врятовані життя пацієнтів. «Дякую вам за великий шлях, який ви пройшли за ці 50 років. На кожному кроці цього шляху ви зберігаєте життя багатьох людей», – сказав Глава держави. Працівникам закладу й медикам, які надавали допомогу цивільним під час збройної агресії Росії, Президент вручив державні нагороди та присвоїв почесне звання «Заслужений лікар України». «Хочу вам подякувати. Ви на такій же передовій, як і наші військові. Робите операції не тільки в хірургічних палатах, а й у польових шпиталях. Бажаю здоров’я вам і вашим сім’ям. Дякую, що бережете всіх нас», – зазначив Глава держави.  Орден “За заслуги” ІІІ ступеня отримав Попов Олег Миколайович, лікар-анестезіолог відділення інтенсивної терапії Національного інституту хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова. Так, Попов Олег нагороджений за свою професійну роботу під час складних оперативних втручань, зокрема під час трансплантації органів. У своїй роботі він постійно використовує як традиційні, так і новітні методики, які дозволяють досягти ефективних результатів роботи. Почесне звання “Заслужений лікар України” Щербина Сергій Івановичу, лікар з ультразвукової діагностики відділення ультразвукової і функціональної діагностики та ендоскопії Національного інституту хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова. Він досконало володіє методами ультразвукової діагностики, бере участь у вивченні наслідків проведених операцій та проводить ранню діагностику захворювань. Задійний для діагностики при проведенні трансплантації органів військовослужбовцям Збройних Сил України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, відповідно до частини другої статті102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті106 Конституції України, на всій території нашої держави оголошено проведення загальної мобілізації. Мобілізація — це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту — на організацію та штати воєнного часу. Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Отже, і закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності та відомчої належності. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов’язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Загалом, згідно з частиною п’ятою статті 22 Закону України від 21 жовтня 1993 р. № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», призов громадян на військову службу (крім тих, що проходять службу у військовому резерві) під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють місцеві органи виконавчої влади через військові комісаріати (військовозобов'язаних Служби безпеки України — Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту — відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Резервістів на військову службу під час оголошення мобілізації призивають командири військових частин, в яких вони проходять службу у військовому резерві. Норми частини другої статті 39 Закону України від 25 березня 1992 р. № 2232-XII «Про військовий обов’язок і військову службу» встановлюють за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, трудові гарантії, що передбачені частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України). Зокрема, до таких гарантій належать: збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову.  Тобто, за працівниками, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються  місце  роботи, посада і середній заробіток у закладі охорони здоров’я незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців. Вказані норми передбачають, що між працівником, призваним на військову службу, та роботодавцем зберігаються трудові відносини, і працівник лише звільняється від виконання посадових обов’язків із збереженням середнього заробітку. Не проводити виплати середнього заробітку роботодавець не має права. Також працівники, які добровільно укладають контракти на проходження військової служби або в разі закінчення одного та укладанні другого контракту, користуються гарантіями, передбаченими цією ж статтею та не підлягають звільненню, а роботодавець також продовжує зберігати за працівником місце роботи, посаду і виплачувати середній заробіток. Необхідно зазначити, що згідно з частиною четвертою ст. 119 КЗпП України, встановлені гарантії зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими. У зв'язку з наданням гарантій працівникам, призваним на військову службу під час мобілізації, виникає запитання: «Які документи повинен подати мобілізований працівник?» Пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, і на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, початком військової служби є день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України. Дата призову фіксується в документах, які мобілізований працівник має пред'явити роботодавцю: повістку чи мобілізаційне розпорядження; військовий квиток; довідку з військової частини. Після прибуття зі збірних пунктів районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки офіцерів, осіб рядового, сержантського й старшинського складу призначають (переміщають) наказом по стройовій частині командирами цих частин відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, згідно з пунктом 1.3 розділу III Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26 травня 2014 р. № 333, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 червня 2014 р. за № 611/25388). Ці накази є підставою для визначення посадового становища офіцерів, осіб рядового, сержантського й старшинського складу, запису відомостей про них до облікових документів, виписки та видачі їм документів, що посвідчують особу. Отже, після видання цих наказів військові частини, до яких мобілізовані військовозобов'язані особи також можуть підтверджувати факт початку проходження військової служби, надавши таким особам копії відповідних наказів або ж довідки. Для резервістів та громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, початком проходження військової служби під час мобілізації згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є день зарахування їх до списків особового складу військової частини. Дата зарахування резервістів до особового складу фіксується в таких документах: довідка з територіального центру комплектування та соціальної підтримки або військової частини; копія наказу про зарахування резервіста до списків особового складу військової частини; військовий квиток. Що ж стосується учасників територіальної оборони та членів добровольчих формувань територіальних громад, то Законом України від 16 липня 2021 р. № 1702-IX «Про основи національного спротиву» визначено територіальну оборону однією із складових національного спротиву поряд з рухом опору та підготовкою громадян України до національного спротиву. При цьому, територіальна оборона включає в себе декілька складових: військову — органи військового управління, військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, інші сили і засоби сил безпеки та сил оборони, які залучаються до виконання завдань територіальної оборони; цивільну — державні органи, органи місцевого самоврядування, які залучаються до територіальної оборони; військово-цивільну — штаби зон (районів) територіальної оборони та добровольчі формування територіальних громад, які залучаються до територіальної оборони. Відповідно до законодавства добровольче формування територіальної громади — це воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони в межах території відповідної територіальної громади. Однією з особливостей добровольчого формування територіальної громади є можливість членства в ньому цивільних осіб. Загалом норми статті 119 КЗпП України прямо не встановлюють, що на добровольців територіальної оборони поширюються гарантії щодо збереження за ними місця роботи, посади та середнього заробітку. Однак нормами частини другої статті 24 Закону України «Про основи національного спротиву» встановлено, що на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України від 20 грудня 1991 р. № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» , в т.ч. щодо забезпечення гарантій на час виконання державних або громадських обов'язків, визначених нормами статті 119 КЗпП України. При цьому, відповідно до пункту 16 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. № 1449 (далі — Положення), членом добровольчого формування може бути громадянин України віком від 18 років, який проживає на території громади, де діє добровольче формування, пройшов медичний, професійний та психологічний відбір (перевірку) і уклав контракт добровольця територіальної оборони. Згідно з нормами пункту 21 Положення, контракт добровольця територіальної оборони укладається між командиром добровольчого формування та особою, яка подала заяву щодо членства в добровольчому формуванні. Такі особи укладають контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки. Форма контракту добровольця територіальної оборони затверджена наказом Міністерства оборони України від 7 березня 2022 р. № 84, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 7 березня 2022 р. за № 307/37643. Зважаючи на зазначене, підставою для забезпечення трудових гарантій зі збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації чи у фізичних осіб – підприємців, для працівників, які є членами добровольчих формувань територіальних громад, є контракт добровольця територіальної оборони або інший офіційний документ за підписом командира добровольчого формування, який міститиме інформацію про реквізити та дату укладення контракту добровольця територіальної оборони з конкретним громадянином. Сергій Кубанський, голова Ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я, адвокат

15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX (далі – Закон), який в окремих випадках обмежив конституційні права і свободи людини і громадянина визначені Конституцією України, встановив певні особливості у регулюванні трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, у період дії воєнного стану, а, отже, поширив свою дію і на працівників закладів охорони здоров’я. Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 24 березня 2022 року. Саме з цієї дати керівники закладів охорони здоров’я повинні використовувати його норми. Закон застосовується виключно у період дії воєнного стану, введеного в Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», та лише до трудових відносин, які ним врегульовані. При цьому, Кодекс законів про працю України та інші спеціальні закони і далі чинні, застосовується до всіх відносин, які не врегульовані нормами нового Закону. Які ж новели законодавства у питання регулювання трудових відносин з медичними працівниками введені новим законодавчим документом? У період воєнного стану, форму трудового договору (письмова або усна) сторони можуть визначати самостійно, тож вимоги статті 24 КЗпП України щодо обов’язковості письмової форми трудового договору роботодавці можуть не застосовувати. Також Законом зняті обмеження, встановлені  ч. 3 ст. 26 КЗпП України, щодо випробування при прийнятті на роботу. Зокрема, тепер роботодавець може встановлювати строк випробування і для: осіб, які не досягли вісімнадцяти років; молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; осіб з інвалідністю, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи; осіб, обраних на посаду; переможців конкурсного відбору на заміщення вакантної посади; осіб, які пройшли стажування при прийнятті на роботу з відривом від основної роботи; вагітних жінок; одиноких матерів, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; осіб, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців; осіб на тимчасові та сезонні роботи; внутрішньо переміщених осіб; при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію тощо. Новелами законодавства надано право роботодавцю у період дії воєнного стану укладати з новими працівниками строкові трудові договори, а також з метою усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили на період заміщення тимчасово відсутнього працівника, у тому числі внаслідок фактичної відсутності працівників, які евакуювалися в іншу місцевість, перебувають у відпустці, простої, тимчасово втратили працездатність або місцезнаходження яких тимчасово невідоме. У питаннях припинення трудових відносин Законом встановлені додаткові підстави, як зі сторони працівника, так і зі сторони роботодавця. Через ведення бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа, організація, та існує загроза для життя і здоров'я працівника, він може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури). Однак, варто зазначити, що поняття «об’єкт критичної інфраструктури» законодавчо сьогодні не визначено, адже, Закон України «Про критичну інфраструктуру» набуває чинності лише 15.06.2022 р. Тож, виходячи з загальних положень Закону України «Про правовий режим воєнного стану» це питання має врегульовувати військове командування та військово-цивільні адміністрації кожної адміністративної одиниці. Також сьогодні утруднений правовий механізм визначення району ведення бойових дій, яким би міг скористатись працівник для реалізації наданого йому права. Варто зазначити, що інші підстави для розірвання трудового договору, як за загальними підставами, так і у строк вказаний працівником, відповідно до положень статей 38-39 КЗпП України, залишились незмінними і діють.  Не змінними залишились інші підстави для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, визначені нормами статей 40, 41 КЗпП України. При цьому новелами допускається звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці, крім відпустки у зв'язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною. При цьому, де-юре датою звільнення та останнім днем роботи працівника у цьому випадку має бути вказана дата, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про неї, або першим робочим днем після закінчення відпустки. Також на час воєнного стану роботодавцям при звільнені працівників за власною ініціативою надано право не запитувати згоду первинної профспілкової організації на розірвання трудового договору, крім випадків звільнення працівників обраних до профспілкових органів (профспілкових комітетів). В останньому випадку така згода залишається обов’язковою. Що стосується питань переведення працівника на період дії воєнного стану на іншу роботу, або зміни істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, законодавство також зазнало змін. Так, роботодавець може перевести працівника без згоди останнього на іншу роботу не обумовлену трудовим договором лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей. Однак, ця норма не застосовується у випадку переведення для роботи у іншу місцевість, де є активні бойові дії, а також у разі якщо робота не показана працівникові за станом здоров’я. В цьому випадку згода працівника є обов’язковою. У разі переведення працівника на іншу роботу, роботодавець зобов’язаний зберегти працівникові оплату не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. А із закінченням воєнного стану працівник повинен бути повернутий на попередню посаду. На час дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 КЗпП України та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються, однак, працівник повинен і далі працювати за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Істотні умови праці – це системи та розміри оплати праці, пільги, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад тощо. В контексті зазначеного, роботодавцю надано право змінювати і режим роботи, оскільки законом збільшено граничні норми нормальної тривалості робочого тижня як у загальному – до 60 годин на тиждень, так і для працівників зі скороченим робочим часом – до 50 годин на тиждень. Варто звернути увагу на те, що збільшення граничної норми не зобов’язує всі заклади охорони здоров’я збільшувати ці норми роботи для своїх працівників, адже законом не встановленого обов’язок, а лише надано право керівнику, який повинен виходи з реальних потреб для забезпечення сталої роботи закладу. Також необхідно пам’ятати, що у медичних працівників, відповідно до норм наказу Міністерства охорони здоров’я України від 25.052006 №319 «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров'я» та постанови Кабінету Міністрів України від 1 лютого 2001 №163 «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня», встановлена скорочена тривалість робочого часу. Отже, і гранична норма тривалості для медиків не може бути більшою за 50 годин на тиждень. Законом про регулювання трудових відносин у воєнний час також встановлено і інші зміни в організації праці персоналу: час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) тепер може визначатись роботодавцем; безперервні щотижневі "вихідні" можуть становити лише 24 години; не обмежується можливість залучення до роботи у вихідний день; не надаються додаткові вихідні у державні свята; жінки (крім вагітних жінок і жінок, які мають дитину віком до одного року) та особи з інвалідністю (крім тих, яким медичними рекомендаціями протипоказана така робота) без їх згоди можуть залучатися до роботи в нічний час; жінки (крім вагітних жінок і жінок, які мають дитину віком до одного року) за їхньою згодою можуть працювати на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах співробітники з дітьми також можуть залучатись до роботи вночі, на вихідних, понаднормово та прямувати у відрядження (однак, за їх згодою). А от встановлення п’ятиденного чи шестиденного робочого тижня може здійснюватися керівником закладу охорони здоров’я лише за рішенням військового командування разом із військовою адміністрацією (у разі її утворення). У питаннях оплати праці Закон констатував, що як і попередньо вона виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. При цьому, роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників саме на своєчасне її отримання. При цьому, у випадку порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо роботодавець доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили він звільняється від відповідальності. Однак, це не звільнення його від обов'язку виплати заробітну плату працівникові в цілому. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства. Також роботодавцю надано право в період воєнного стану за власною ініціативою зупиняти дію окремих положень колективного договору, тобто про зупинення всього документу чи його скасування мова йти взагалі не може. Варто зазначити, що згідно з роз’ясненням Міністерства економіки України від 23.03.2022 «Коментар Мінекономіки до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX», з метою забезпечення захисту трудових прав працівників, роботодавцю необхідно перед прийняттям такого рішення провести відповідні консультації зі стороною працівників (профспілковою організацією) та поінформувати її про прийняте рішення. Додатково, на період військового стану, зупинена дія норм статті 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» в частині обов’язкового відраховування роботодавцями коштів первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3% фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати. На період дії воєнного часу зазнали змін норми законодавства щодо надання відпусток. Так, щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні. З щорічними додатковими відпустками (зокрема, і за роботу з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або що виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, чи за роботу з ненормованим робочим днем) все залишається без змін, вони як і інші види відпусток (соціальні, творчі тощо) і надалі надаються за загальними правилами, встановленими КЗпП України, Законом України «Про відпустки» та іншими спеціальними законодавчими актами. Роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) лише, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури. Також на прохання працівника, відпустка без збереження заробітної плати під час воєнного стану може надаватись без обмеження її строку. Що стосується новел статті 13 Закону щодо можливості сторін трудового договору тимчасово призупинити його дію, то «призупинення» визначене як тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. При цьому, дія трудового договору може бути призупинена у зв’язку з військовою агресією проти України, що виключає одночасно можливість надання та виконання роботи. Тобто, призупинення дії трудового договору вимагає наявності двох умов: 1) роботодавець не може «надати» роботу, а 2) працівник її не може «виконувати». Тож, якщо роботодавець може забезпечити роботу, а працівник не може працювати (чи навпаки), це унеможливлює призупинення трудових відносин в односторонньому порядку. Оскільки Закон не надає будь-якій стороні права самостійно призупинити дію трудового договору. Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. При цьому, відшкодування втраченої заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівнику на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. На разі, законодавчий механізм щодо такого стягнення лише розробляється. Варто заначити, що норми статей 34, 113 КЗпП України щодо правового регулювання оголошення простою продовжують діяти, і роботодавець й надалі має право оголошувати простій структурного підрозділу чи всього підприємства: як зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Варто звернути увагу і на те, що нормами статті 14 Закону в умовах воєнного стану, розширення повноважень роботодавців та мораторію на проведення перевірок діяльності суб’єктів господарювання особлива роль за дотриманням трудових прав громадян відводиться професійним спілкам. Для яких створено обов’язок не лише максимально сприяти забезпеченню обороноздатності держави, у межах своєї діяльності, але і забезпечувати громадський контроль за дотриманням роботодавцями мінімальних трудових гарантій, передбаченими прийнятим Законом. Тож, наприклад, професійні спілки можуть виявляти та ініціювати перед правоохоронними органами питання щодо притягнення до адміністративної та кримінальної відповідальності посадових осіб роботодавців, винних у порушенні законодавства про працю. Сергій КУБАНСЬКИЙ Голова Ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я, експерт у сфері медичного та трудового права, адвокат

Якщо працівник хоче використати щорічну відпустку, чи може роботодавець відмовити йому у цьому? Відповідно до норм Закону України "Про правовий режим воєнного стану", дійсно, можуть тимчасово обмежуватись права та свободи громадян, однак, наразі вказаним законом право на відпустку НЕ обмежено. Тому відпустки і надалі надаються працівникам на загальних підставах, визначених Законом України "Про відпустки". Стаття 10 Закону України «Про відпустки» встановоює, що черговість надання щорічних відпусток визначається графіком, який затверджується роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, і доводиться до відома всіх працівників (до 5 січня на поточний рік). Тому такий графік повинен бути у вашому закладі. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем. Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються:  - особам віком до вісімнадцяти років;  - особам з інвалідністю;  - жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї;  - жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю;  - одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;  - дружинам (чоловікам) військовослужбовців;  - ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;  - ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";  - батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу;  - в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором. Щорічна відпустка працівника за ініціативою роботодавця, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою самого працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році. У разі, якщо у працівника у бажаний для нього час не передбачено щорічної відпустки за графіком, він може скористатись відпусткою без збереження заробітної плати. Надання відпусток без збереження заробітної плати, передбачених статтею 25 Закону України «Про відпустки» здійснюється роботодавцем в обов’язковому порядку за ініціативою працівника. Надання ж відпусток без збереження зарплати, передбачених статтею 26 вищезгаданого закону здійснюється за згодою сторін, тобто, як працівника, так і роботодавця. Водночас, на думку Міністерства економіки України (https://usnd.to/FyKp), в умовах воєнного часу роботодавець має право відмовляти працівникам, задіяним до робіт з підтримання критичної інфраструктурі та життєзабезпечення, у випадках, коли це прямо не заборонено законом. Відмова у наданні працівнику відпустки може бути пов’язана лише з необхідністю виконувати певний обсяг робіт, який спрямований на забезпечення безпеки та обороноздатності держави. В інших випадках навпаки доцільно надавати працівникам за їх бажанням щорічні, соціальні відпустки та відпустки за свій рахунок.

Зважаючи на введення воєнного стану в Україні Уряд прийняв зміни до Порядку реалізації програми медичних гарантій у 2022 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1440. Національна служба здоров’я України (НСЗУ) сплачуватиме щомісяця фіксовану суму коштів закладам, незважаючи на фактично внесені записи в електронну систему охорони здоров’я. До того ж на період дії воєнного стану, заклади не матимуть подавати звіти для оплати. Всі оплати відбуватимуться на основі реєстрів, які формує і передає до органів державного казначейства НСЗУ. Оплати заклади отримуватимуть у перших числах місяця. НСЗУ забезпечить максимально швидке та достатнє нарахування коштів закладам охорони здоров’я, щоб медики мали можливість надавати допомогу всім, хто її потребує. Ці зміни будуть діяти на весь період воєнного стану на всій території, на якій буде введено воєнний стан.

ВІДПОВІДІ НА ПОШИРЕНІ ПИТАННЯ ЗІ СФЕРИ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ 05.03.2022 | Директорат розвитку ринку праці та умов оплати праці 1. Загальний опис ситуації в сфері трудових відносин Основоположні права громадян, пов’язані з реалізацією права на працю передбачені статтями 43-46 Конституції України. Разом з тим відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв’язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.04.2022 №64/2022 (далі – Указ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з пунктом 3 Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 – 34, 38, 39, 41 – 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». З огляду на вищевикладене, на сьогодні можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені наступними статтями Конституції України: Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону. Водночас, звертаємо увагу, що зазначені обмеження не можуть встановлюватися самостійно суб’єктами господарювання. 2. Як оформлювати мобілізованих. Які виплати їм належать. Статтею 17 Конституції України, яка є нормою прямої дії та підлягає виконанню, встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України „Про правовий режим воєнного стану” із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні  введено воєнний стан строком на 30 діб. Також, Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації. Відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України „Про військовий обов’язок і військову службу”, „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Враховуючи перераховані гарантії, працівники, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, під час дії особливого періоду на строк  до його закінчення або до дня фактичного звільнення не підлягають звільненню на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП, а лише увільняються від виконання обов’язків, передбачених трудовим договором, що оформлюється відповідним наказом (розпорядженням) роботодавця. Підставою для збереження місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців є сам факт прийняття працівника на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби (який підтверджується наданими власнику або уповноваженому ним органу відповідними довідками, витягами з наказів тощо) під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення. 2.1. Щодо добровольців територіальної оборони Відповідно до частини третьої статті 9  Закону України „Про основи національного спротиву” до складу добровольчих формувань територіальних громад зараховуються громадяни України, які відповідають вимогам, встановленим Положенням про добровольчі формування територіальних громад, пройшли медичний, професійний та психологічний відбір і підписали контракт добровольця територіальної оборони. Слід зазначити, що згідно з частиною другою статті 24 Закону України „Про основи національного спротиву” на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Додатково інформуємо, що відповідно до статті 1 Закону України „Про оборону України” особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Крім цього, статтею 1 Закону України „Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” визначено, що особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Відповідно до частини першої статті 119 КЗпП на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Враховуючи специфіку служби в територіальній обороні, яка може передбачати не постійне, а періодичне залучення працівника до виконання своїх обов’язків, вважаємо, що роботодавцю не потрібно в обов’язковому порядку видавати наказ про увільнення працівника від виконання роботи за трудовим договором. В кожному конкретному випадку слід виходити із рівня залучення працівника до участі в територіальній обороні, кількості робочого часу, який витрачає працівник на цю діяльність та ефективність і можливість виконання його обов’язків за трудовим договором. При цьому на час виконання працівниками обов’язків з територіальної оборони у робочий час їм гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Документами, що підтверджують участь в територіальній обороні є контракт добровольця територіальної оборони. 3. Найпростіший спосіб оформлення працівників, які покинули територію бойових дій або сидять вдома – дистанційна робота. Якщо специфіка виконання роботи передбачає можливість її здійснення віддалено, за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, роботодавцю доцільно прийняти рішення про переведення працівника на дистанційну роботу. Відповідно до частини першої статті 602 КЗпП дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Згідно з пунктом 61 частини першої статті 24 КЗпП трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу. Типова форма трудового договору про дистанційну роботу затверджена наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 5 травня 2021 року № 913-21 «Про затвердження типових форм трудових договорів про надомну та дистанційну роботу». Водночас, згідно з частиною одинадцятою статті 602 КЗпП на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу без обов’язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. У такому разі норми частини третьої статті 32 цього Кодексу не застосовуються. Варто врахувати, що в умовах воєнних дій можливі відключення комунікацій, які дозволяють виконання дистанційної роботи – електроенергія та мережа Інтернет. Неможливість виконання працівником дистанційної роботи у зв’язку з відсутністю відповідних комунікацій, на нашу думку, не можуть розглядатися як порушення трудової дисципліни. Якщо трудовий договір про дистанційну не укладався, а працівника було переведено на дистанційну роботу наказом роботодавця, рекомендуємо з метою належної організації виконання дистанційної роботи, ознайомлення працівника з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, дорученнями, завданнями та іншими документами роботодавця заздалегідь домовитися про комунікацію та взаємодію між сторонами під час виконання дистанційної роботи: - визначити засоби електронного зв’язку, наприклад електронна пошта, номер телефону, мобільний додаток тощо); - умови звітності працівника про виконану роботу (якщо це необхідно); - умови повідомлення працівником про виникнення ситуацій, що унеможливлюють належне виконання дистанційної роботи - інші умови щодо комунікації та взаємодії сторін. Звертаємо увагу, що загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 КЗпП, а працівнику, який виконує дистанційну роботу, гарантується період вільного часу для відпочинку (період відключення), під час якого працівник може переривати будь-який інформаційно-телекомунікаційний зв’язок з власником або уповноваженим ним органом, і це не вважається порушенням умов трудового договору або трудової дисципліни. Період вільного часу для відпочинку (період відключення) визначається у трудовому договорі про дистанційну роботу. За можливості може бути запроваджено також гнучкий режим робочого часу та надомну роботу (стаття 60, 60-1 КЗпП). 3.1. Що робити з тими, хто не може вийти на роботу і не може виконувати її дистанційно? У разі можливості доцільно надати працівникам оплачувані відпустки (щорічні, соціальні), а також відпустки без збереження заробітної плати, що надаються в обов’язковому порядку та відпустки без збереження заробітної плати, що надаються за угодою сторін у порядку, визначеному законодавством (ст. ст. 25, 26 Закону України “Про відпустки”). 3.2. Як оформити відсутність працівників, які покинули свої робочі місця на території ведення бойових дій та як табелювати? Необхідно табелювати відсутність такого працівника умовним позначенням «НЗ» («відсутність з нез’ясованих причин») або «І» («інші причини неявки»). Після з’ясування обставин та виявлення, що причини були поважні, табель обліку використання робочого часу можна скорегувати. 4. Що робити з працівниками у випадку, якщо підприємство не може функціонувати або якщо неможлива робота частини структурних підрозділів? Оголошення простою.  Відповідно до статті 34 КЗпП простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця. Відповідно до статті 113 КЗпП Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра або посадових осіб. У випадку виникнення простою не з вини працівника доцільно  оформити: - акт простою, в якому зафіксувати обставини, в наслідок яких виник простій, дату виникнення простою, тощо. - наказ власника або уповноваженого ним органу, який міститиме перелік структурних підрозділів, на які поширюється простій, у випадку, якщо простій не поширюватиметься на все підприємство, а також дату початку та, за можливості, дату закінчення простою або ж подію, з якою пов’язане закінчення простою. Якщо простій має цілодобовий (тижневий) характер, власник або уповноважений ним орган повинен у наказі обумовити необхідність присутності або відсутності працівника на роботі. Згідно з вимогами статті 113 КЗпП час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). При цьому, доплата до рівня мінімальної зарплати при простої не здійснюється (роз’яснення Мінсоцполітики деяких питань оплати праці на виконання Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»). Слід зауважити, що відповідно до статті 98 КЗпП, статті 8, 13 Закону оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом. 5. Чи можна працівника, який не з’являється на роботі внаслідок обставин, пов’язаних з бойовими діями, направити «заднім числом» у відпустку, в т.ч. карантинну? Ні. Проте зазначений час неявки працівника у табелі обліку використання робочого часу доцільно відмічати умовним позначенням «І» – інші причини неявок або «НЗ» - неявка з нез’ясованих причин. Слід зазначити, що працівники, які не виходять на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов’язаних з ними обставин, не можуть бути звільнені за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України за підставою „прогул”. Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя та здоров’я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин. Якщо не було оголошено простою, у такому випадку за працівниками зберігаються робоче місце та посада. 6. Чи буде Держпраці накладати штрафи за порушення законодавства зараз, якщо виявить його після закінчення воєнного часу. Торгово-промислова палата України (ТПП) повідомила про засвідчення факту настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 24 лютого 2022 року. Так, згідно з листа ТПП від 28.08.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі статетй 14 та 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» вiд 02.12.1997 № 671/97-BP, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської дiяльностi та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Згідно з частиною першою статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Відповідно до частини першої статті 617 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. З огляду на вищевикладене, вважаємо, що в умовах воєнного стану положення ЦК щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання має застосовуватися і до зобов’язань за трудовими відносинами. Разом з тим звертаємо увагу, що звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання внаслідок форс-мажорних обставин (непереборної сили) не звільняє від виконання самого зобов’язання. Таким чином після усунення вищезгаданих обставин, особа зобов’язана виконати всі свої зобов’язання перед іншою стороною. 7. Як виплачувати зарплату, якщо у бухгалтера нема можливості її нарахувати. І чи будуть за це санкції після закінчення воєнного часу? На сьогодні законодавством передбачено 5 видів відповідальності: дисциплінарна, матеріальна, адміністративна, фінансова та кримінальна. Однією з головних умов притягнення до кожного із вищезазначених видів відповідальності є наявність вини особи в діях, що носять протиправний характер. Якщо у зв’язку з воєнними діями відповідальна посадова особа не має фактичної можливості здійснювати нарахування заробітної плати  у встановлені строки - вона не може бути притягнута до будь-якого з вищезазначених видів відповідальності. Разом з тим вважаємо, що роботодавці повинні вживати усіх можливих заходів щодо забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати (наприклад, шляхом переведення бухгалтерів на дистанційну роботу та забезпечення програмно-технічними засобами для ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності). 8. Про втрату чинності розпорядчих актів щодо відсторонення від роботи невакцинованих від COVID-19 працівників. Наказом Міністерства охорони здоров’я (далі – МОЗ) від 25 лютого 2022 року № 380, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 лютого 2022 року за № 256/37592, зупинено дію наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», до завершення воєнного стану в Україні. Враховуючи, що вищезгаданий наказ МОЗ слугував підставою для видання відповідних розпорядчих актів (наказів, розпоряджень) роботодавців щодо відсторонення від роботи невакцинованих від COVID-19 працівників, вважаємо, що всі накази про відсторонення працівників у зв’язку з відмовою або ухиленням від вакцинації повинні бути визнані такими, що втратили чинність з дня набрання чинності вищезгаданим наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380. Відтак відсторонені особи допускаються до виконання завдань за посадою. Окремо зазначаємо, що наказ  МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380 набрав чинності 01 березня 2022 року (опублікований в бюлетні «Офіційний вісник України» від 01 березня 2022 року за № 17). 9. Що робити, якщо працівник втратив зв’язок з роботодавцем, який в результаті воєнних дій не може організувати такому працівникові роботу (знищення, руйнування приміщення юридичної особи, загибель чи зникнення фізичної особи-підприємця)? Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.  З огляду на вищевикладене, якщо роботодавець не має можливості забезпечити працівника необхідними умовами праці, останній не зобов’язаний виконувати свої трудові обов’язки. У випадку наявності зв’язку з роботодавцем, а також наявності можливостей для цього, трудовий договір може бути розірваний відповідно до статті 38 КЗпП у строк, про який просить працівник, оскільки вважаємо, що ведення бойових дій у відповідній місцевості є поважною причиною для такого скорочення строку.  У випадку відсутності будь-яких контактів з роботодавцем, в тому числі і у випадку смерті роботодавця фізичної особи-підприємця або з інших причин, що унеможливлюють розірвання трудового договору, вважаємо, що в порядку окремого провадження, передбаченого Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПК), може бути встановлено факт припинення трудових відносин. Відповідно до частини сьомої статті 19 ЦПК окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК  суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Додатково інформуємо, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» від 5 лютого 2021 року № 1217-IX облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Ведення трудової книжки при цьому здійснюється роботодавцем виключно за бажанням працівника. Також зазначаємо, що відповідно до частини другої статті 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. За інформацією сайту Мінекономіки

За час повномаштабної війни з агресором Київська міська профспілка працівників охорони здоров’я перерахувала на спецрахунок Національного банку України кошти у сумі 700 000 гривень. Загалом, за час повномаштабної війни з агресором Профспілкою, її територіальними та первинними організаціями профінансовано матеріальної допомоги на загальну суму понад 1 820 870,07 грн.: на спецрахунок Національного банку України для забезпечення потреб Збройних Сил України на суму – 935 747 грн.; на забезпечення харчування членів Профспілки та пацієнтів на суму – 386 935,96 грн.;  на придбання 28 пар взуття, для потреб ТрО, на суму – 23 763,00 грн.; на придбання 30 од. костюмів камуфляжних, для потреб ТрО, на суму – 24 024,11 грн.; на придбання 132 ковдр для потреб шпиталів та ЗСУ, на суму – 19 000 грн.; 106 членам Профспілки, постраждалим в наслідок воєнної агресії, на суму – 221 400 грн.; Зазначимо, що під час воєнного стану неприбуткові організації можуть надавати допомогу для забезпечення оборони країни без обмежень і, зокрема, фінансувати витрати, не пов’язані зі статутними цілями та напрямами діяльності, визначеними статутними документами. Тобто навіть якщо цього не передбачає статут. Така можливість передбачена п. 63 підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ. Ним установлено, що на період воєнного стану НПО може використовувати доходи і передавати майно, надавати послуги: армії (ЗСУ), Нацгвардії, СБУ, Державній прикордонній службі, військовим формуванням та з’єднанням, військовим частинам, добровільним формуванням територіальних громад та іншим одержувачам, переліченим у п. 63 підрозд. 4 розд. ХХ ПКУ; закладам охорони здоров’я державної/комунальної власності або структурним підрозділам з питань охорони здоров’я обласних/міських держадміністрацій; перераховувати грошові кошти на спецрахунки для збору коштів, відкриті НБУ. Тож така допомога не вважатиметься порушенням п. 133.4 ПКУ. Про те саме говорять і податківці (див. консультацію БЗ 102.04). І у разі рішення вашої профорганізації щодо допомоги Збройним Силам України відкрито спеціальний рахунок в НБУ для збору коштів: Банк: Національний банк УкраїниМФО 300001Рахунок № UA843000010000000047330992708код ЄДРПОУ 00032106Отримувач: Національний банк УкраїниПризначення платежу: Безповоротна фінансова допомога на потреби Збройних Сил України, згідно рішення профкому (протокол від ....№....) Допомагаймо Армії України разом!  Захистимо свою землю!

Інформація щодо роботи Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я в умовах воєнного часу. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України „Про правовий режим воєнного стану” із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні  введено воєнний стан строком на 30 діб.  14 березня 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження воєнного стану в Україні", відповідно до якого, термін дії воєнного стану в Україні продовжується з 5 годин 30 хвилин 26 березня строком на 30 діб. 21 квітня 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. В умовах воєнного часу Профспілка продовжує роботу. Прийом членів Профспілки відбувається за попереднім записом за телефонами 288-14-29 та 234-00-77. Також у разі потреби, члени профспілки мають можливість вирішити більшість питань, скориставшись електронними або мобільними засобами зв’язку шляхом звернення: – до профспілкового комітету безпосередньо закладу за місцем роботи; – на офіційну електронну адресу kmppoz@ukr.net – за телефонами:   - відділу охорони праці за моб. 050 514 63 63; - відділу організаційно-інформаційної роботи та соціально-економічних питань за моб. 063 353 08 03; - фінансового відділу за моб. 066 475 48 55; - безпосередньо до Голови Ради Профспілки. #Профспілка – завжди на твоїй стороні!

РОЗ’ЯСНЕННЯ СТОСОВНО ЗАСТОСУВАННЯ ОКРЕМИХ ПОЛОЖЕНЬ ПОСТАНОВИ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ВІД 12.01.2022 № 2 “ДЕЯКІ ПИТАННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я” Директорат розвитку ринку праці та умов оплати праці . 1. Чи враховуються в розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я  (20000 та 13500 гривень) окремі види заробітної плати, а саме: доплата за роботу в нічний час, доплата за роботу з деззасобами, доплата за роботу COVID-19 хворими, індексація? Підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 2 установлено, що розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік на рівні не менше20 000 гривень лікарям (крім лікарів-інтернів) та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров’я та на рівні не менше 13 500 гривень для посад молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівцям з початковим рівнем (короткий цикл) вищої медичної освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства. Тобто Постановою № 2 медичним працівникам гарантується мінімальний розмір нарахованої заробітної плати. В суму нарахованої заробітної плати включаються всі структурні складові заробітної плати, установлені працівникові згідно з діючими умовами оплати праці, а саме: основна заробітна плата (встановлюється у вигляді тарифних ставок (посадових, місячних окладів); додаткова заробітна плата (включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, зокрема, додаткова доплата у розмірі до 300 відсотків заробітної плати (посадового окладу /з підвищеннями/ з урахуванням передбачених законодавством обов’язкових доплат та надбавок відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.03.2020 № 246 “Деякі питання оплати праці медичних та інших працівників, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2” (зі змінами); премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій); інші заохочувальні та компенсаційні виплати (виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями). Для забезпечення фінансування розмірів заробітної плати медичним працівникам Постановою № 2 внесено зміну у додаток 3 до Типової форми договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженої постановою Кабінету Міністрів Українивід 25 квітня 2018 р. № 410 “Про договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій” відповідно до якої надавач медичних послуг зобов’язаний протягом строку дії договору відповідно до законодавства забезпечувати виплату заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності у розмірі не меншому, ніж передбачено Постановою № 2. 2. Яким чином застосовуються положення Постанови № 2 для медичних працівників закладів охорони здоров’я, які працюють за сумісництвом? Стосовно роботи за сумісництвом інформуємо, що відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма закону дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом. Згідно з частиною третьою статті 56 КЗпП робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Статтею 1021 КЗпП передбачено, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Підпунктом 5 пункту 1 Постанови № 2 передбачено, що у разі встановлення медичному працівнику неповного робочого дня або неповного робочого тижня, а також під час невиконання працівником у повному обсязі встановленої норми тривалості робочого часу вимога щодо розміру оплати праці, передбачена підпунктом 1 пункту 1 цієї постанови, застосовується пропорційно до відпрацьованого часу. Отже на роботі за сумісництвом медичному працівникові гарантується мінімальний розмір нарахованої заробітної плати пропорційно відпрацьованому часу. 3. Чи застосовується Постанова № 2 у закладах охорони здоров’я комунальної форми власності? Підпунктом 1 пункту 1 Постанови № 2 установлено, що: розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється у межах фонду оплати праці на 2022 рік: на рівні не менше 20 000 гривень лікарям (крім лікарів-інтернів) та професіоналам з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров’я; на рівні не менше 13 500 гривень для посад молодших спеціалістів з медичною освітою (фахових молодших бакалаврів), фахівцям з початковим рівнем (короткий цикл) вищої медичної освіти, першим (бакалаврський) рівнем вищої медичної освіти і магістрів з медсестринства. Водночас підпунктом 2 пункту 1 Постанови № 2 передбачено, що граничний розмір надбавок, передбачених у підпункті “а” підпункту 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298 “Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери” (далі – Постанова № 1298), може бути збільшений для досягнення розміру нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, передбаченого підпунктом 1 пункту 1 постанови Постанови № 2. Підпунктом 4 пункту 1 Постанови № 2 установлено, диференціація заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності здійснюється у межах фонду оплати праці шляхом встановлення доплат та надбавок з урахуванням складності, відповідальності та умов виконуваної роботи, кваліфікації працівника, результатів його роботи. Враховуючи викладене, при застосуванні вимог Постанови № 2 для закладів комунальної власності необхідно брати до уваги наступне. Згідно зі статтею 8 Закону України “Про оплату праці” (далі – Закон) умови і розміри оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. У закладах охорони здоров’я, які за організаційно-правовою формою функціонують як комунальні некомерційні підприємства, умови оплати праці визначаються з урахуванням статті 97 Кодексу законів про працю України та  статті 15 Закону, а саме самостійно визначають у колективному договорі форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат із дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. Основні правові засади розробки, укладення і виконання колективного договору з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально економічних інтересів працівників і власників визначаються Законом України „Про колективні договори і угоди”. Відповідно до статті 1 Закону України „Про колективні договори і угоди” колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції, зокрема щодо нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати (окладів, тарифних ставок) та інших видів трудових виплат – доплат, надбавок, премій тощо (стаття 7 Закону України „Про колективні договори і угоди”). Тобто, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат працівників підприємств визначаються підприємствами самостійно в колективному договорі із дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством та угодами. Водночас умови оплати праці медичних працівників затверджено спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров’я України від 05.10.2005 № 308/519 „Про впорядкування Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення” (зі змінами) (далі – Умови), розробленим на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 № 1298 „Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери” (зі змінами). Для забезпечення фінансування розмірів заробітної плати медичним працівникам Постановою № 2 внесено зміну у додаток 3 до Типової форми договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, затвердженої постановою Кабінету Міністрів Українивід 25 квітня 2018 р. № 410 “Про договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій” відповідно до якої надавач медичних послуг зобов’язаний протягом строку дії договору відповідно до законодавства забезпечувати виплату заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров’я державної або комунальної форми власності у розмірі не меншому, ніж передбачено Постановою № 2. 4. Який державний орган визначає належність окремих медичних посад та професіоналів з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, до посад, визначених Постановою № 2? Віднесення окремих медичних посад та професіоналів з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров’я державної або комунальної форми власності, до посад, визначених Постановою № 2, не відноситься до компетенції Мінекономіки. Згідно зі статтею 74 Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі – Основ) провадити медичну, фармацевтичну діяльність, надавати реабілітаційну допомогу можуть особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять певні види медичної і фармацевтичної діяльності, надають реабілітаційну допомогу, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Відповідальність за дотриманням зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладів охорони здоров’я, реабілітаційних закладів, відділень, підрозділів, а також органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження відповідних видів господарської діяльності. Переліки вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, порядок атестації та кваліфікаційні вимоги до медичних працівників закладів охорони здоров’я та професіоналів з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров’я визначені наказами Міністерства охорони здоров’я України від 25.12.1992 № 195 “Про затвердження переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю”, 28.10.2002 № 385 “Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських посад, посад фармацевтів, посад фахівців з фармацевтичною освітою (асистентів фармацевтів), посад професіоналів у галузі охорони здоров’я, посад фахівців у галузі охорони здоров’я та посад професіоналів з вищою немедичною освітою у закладах охорони здоров’я”, 23.11.2007 № 742 “Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою” та 29.03.2002 № 117, яким затверджено Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників (випуск 78 “Охорона здоров’я”). Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 267, МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я та здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов’язаних з діяльністю МОЗ, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.